ПРАКТИЧНИЙ ПСИХОЛОГ 

Як подолати стрес під час карантину

Пандмія коронавірусної інфекції та вимушений карантин вплинув на кожного з нас. Комусь страшно підхопити недугу, хтось у полоні паніки, яка нагнітається все дужче, хтось не може всидіти вдома, а хтось втратив роботу чи улюблене заняття. Сьогоднішні події — це те, чого раніше з нами не було, чого немає в нашому досвіді. Поряд з виконанням наказів, рекомендацій влади, медиків, щодо гігієни, ізоляції, поведінки, варто звернути увагу і на психологічний аспект карантинних заходів, пов’язаних з коронавірусом.

Як при цьому не втратити під час карантину ґрунт під ногами та не впасти у депресію?

Треба розуміти, що ситуація справді є для нас незвичною, кризовою. Але коронавірус закінчиться, а наша нервова система залишиться. Важливо щодня дбати про стабілізацію емоційного стану.

За даними соціологів рівень тривожності українців є відносно високим серед усіх вікових груп. Молодь більше проявляє депресивних станів, сильного і тривалого стресу, піддається паніці через різку зміну стилю життя, примусове звуження соціального кола, зниження активності, кількості вражень та подій.

Чим кардинальніші зміни у нашому житті, тим більше вони викликають напруження і стрес. Не варто мати ілюзій, що ми йому не піддаємося. Але стрес є для того, щоб зрозуміти, що щось відбулося, щоб мобілізуватись, щоб перелаштувати своє життя на інші нові рейки. Але є стрес надмірний. Сильний і тривалий стрес виснажує. Він дестабілізує роботу мозку: погіршується здатність раціонально мислити, концентруватися і оцінювати те, що відбувається, з'являється м'язова напруга, може порушуватися сон і травний процес, загострюються емоції, актуалізуються страхи, посилюється роздратування, тривожність, підвищується рівень втоми. Це впливає на фізичний стан і настрій. І, як наслідок, зачіпає всі галузі життя.

Знайте, що ви не один/одна маєте такі почуття!

         Ми заскочені зненацька, тому спочатку виникає шокова реакція, потім вона переходить у злість, бо всі плани змінилися, не до кінця зрозуміло, як діяти. Наступна стадія – це втрата стабільності та спроба повернути все як було, а за нею депресія. Нам доводиться робити те, до чого ми не звикли. В тому числі, сидіти вдома. Не всі люблять турбуватися про своє фізичне, психічне, ментальне здоров’я. Але є позитив, що після такого суму приходить прийняття нового досвіду і тоді ми можемо адаптуватися до нового життя. Втім, коли ми затримуємося на якійсь стадії надто довго, ми не можемо зорієнтуватись. Якщо відчуваємо сильне пригнічення, настрій не змінюється і немає періоду полегшення, то потрібно звертатись по допомогу чи самостабілізуватися.

По-перше, не заганяти свої емоції всередину, а навпаки – звільнити їх: обговорити проблему з іншою людиною, яка вміє вислухати та підтримати в складній ситуації; якщо треба – поплакати чи навіть покричати, тобто емоційно розрядитися, виразити себе. Якщо під час такого стресогенного періоду, як загроза коронавірусної інфекції, наростає тривога, страх, паніка, важливо вчасно зрозуміти, що конкретно нам допомагає заспокоїтися.

Для цього візьміть до уваги такі рекомендації:

• Інформацію про інфекцію та можливість захисту від неї варто черпати тільки з перевірених джерел.
• Робіть паузу, перерву від новин, соціальних мереж, тривожних дзвінків родичів.
• Виконуйте посильні фізичні вправи – зараз найкращий час робити зарядку зранку.
• Харчуйтеся збалансовано, згідно з принципами здорового харчування, їжте овочі та фрукти.
• Практикуйте релаксаційні вправи, наприклад, глибоке дихання.
• Прийміть ванну з ефірними аромокомпозиціями, оліями, наприклад, з олією лаванди.
• Вчасно відпочивайте, практикуйте медитацію.
• Спілкуйтеся за допомогою он-лайн сервісів із людьми, які можуть підтримати та заспокоїти.
• Шукайте психологічну допомогу в професіоналів.
• Шукайте духовну та молитовну підтримку.
• Записуйте щоденник власних самоспостережень, рефлексій.
• Визначте, що допомагає вам заспокоїтися, відновитися.
• Займайтеся тим, що приносить вам задоволення, заспокоює.
• Прочитайте цікаві книжки.
• Подивіться сімейні чи романтичні фільми.
• Навчіться чогось нового, наприклад, основ здорового харчування чи вдосконалюйте знання іноземної мови.
• Вийдіть на подвір’я, посидьте на сонечку.
• За можливості дотримання протиепідемічних заходів, зокрема, соціальної відстані, а саме 2-3 метри, прогуляйтеся на свіжому повітрі.

Як запобігти булінгу: поради для свідків

Ловці мрій (профілактика торгівлі людьми)

У всіх є мрії. Подорожі, новий дім для власної родини, вступ до університету — незалежно від того, про що ми мріємо, нашими мріями можуть скористатися торгівці людьми. Торгівля людьми не трапляється раптово: це процес, який складається з дії, способів і мети. Метою торгівлі людьми завжди є експлуатація. Це п’ятихвилинне анімаційне відео розроблене в рамках IOM X — глобальної кампанії МОМ, яка пропагує безпечну міграцію та бореться за те, щоб покласти край експлуатації й торгівлю людьми в усьому світі.

Рекомендації вчителям та батькам щодо роботи з дітьми, що проявляють агресивну поведінку

Зважаючи на усі обставини та чинники, які беруть участь в становленні агресивної поведінки у підлітків, можна попередити або обмежити прояв агресивної поведінки. Це сприятиме зменшенню антисоціальних вчинків, які доставляють стільки занепокоєння батькам, педагогам і самому підліткові.

1. Кращий спосіб уникнути надмірної агресивності підлітків - проявляти до нього більше уваги, любові та ласки, яких він потребує. Таких дітей необхідно оточити увагою і турботою, тому що яке-небудь необережне зауваження, нетактовне звернення учителя можуть викликати непередбачені наслідки.

2. Безумовно, з агресивним підлітком важко спілкуватися по-доброму, оскільки його дії викликають гнів у відповідь та роздратування, бажання покарати його. Проаналізуйте в цьому випадку свої почуття до підлітка, визнайте в собі роздратування проти нього та постарайтеся позбавитися від цього почуття, висловивши його обережними, доброзичливими словами. Скажіть йому, що ви гніваєтеся, але не на нього самого, а на те, що він вчинив. Це дуже важливий момент: можна критикувати вчинок, але не особистість в цілому.

3. Не можна використати фізичні покарання. Це може тільки закріпити агресивну поведінку. Краще викликати у дитини необхідні переживання, звертаючись до його справжніх почуттів. Це дасть дитині приклад правильної поведінки в конфліктній ситуації, та, крім того, викличе у нього почутті довіри до вас, почуття впевненості.

4. Допоможіть підліткові знайти друзів. Це сприятиме його адаптації в колективі та, можливо, збереже його від впливу поганої компанії.

5. Підтримуйте у підлітку розвиток позитивних аспектів агресивності - заповзятливості, активності, ініціативності, а також попереджайте формування її негативних якостей - ворожості, замкнутості. Це допоможе підліткові знайти своє місце в житті.

6. Постарайтеся роз’яснити підліткові наслідки його агресивної поведінки для нього самого і для оточення. Можливо, що агресивна поведінка підлітка є для нього еквівалентом поведінки, яку він засвоїв у сім'ї. І необхідно пояснити дитині, що таке поведінка - не норма.

7. Враховуйте при вихованні і навчанні підлітка його особисті особливості. Адже до агресивного підлітка потрібно особливий підхід. Його нервова система дещо відрізняється від нервової системи інших учнів. Вони більше запальні, більше ворожі. І для уникнення цієї поведінки, потрібне особливе поводження з підлітком.

8. Давайте підліткові можливість задовольняти потреби в самовираженні та самоствердженні. Недолік цього і є найчастіше причиною виникнення агресивної поведінки. Щоб ця потреба задовольнялася, покладете на підлітка яку-небудь відповідальність, наприклад, зробіть його старостою класу, або запропонуєте йому організувати який-небудь захід. Це дозволить дитині повірити у своп сили, убілити його, що бути особою можливо і без застосування агресивної поведінки.

9. Постарайтеся направити енергію підлітка в правильне русло, наприклад, в заняття в спортивних секціях, в участь в культурних заходах.

10. Необхідно проводити бесіди з батьками дитини. Поясніть їм, що вони повинні стежити за своєю поведінкою в сім'ї. Кращий спосіб виховання дітей - єдність їх дій. Крім того, вони повинні постаратися обмежити перегляд підлітком відеофільмів з сценами насильства. Це стосується і комп'ютерних ігор.

Як же бути? Як поводитися з агресивною дитиною? Як провчити маленького агресора? Як покарати?

Не можна карати та лаяти:

·         Під час хвороби або неповного одужання. Психіка дитини в цей час особливо уразлива, реакції непередбачені;

·         Під час їжі, гри, після сни і перед ним;

·         Відразу після фізичної або душевної травми (падіння, бійки, нещасного випадку)

·         Коли дитина вже насправляється із страхом, неувагою, лінню, роздратуванням.

·         У випадках, коли у дитини щось не виходить.

·         Коли внутрішні мотиви вчинків вам незрозумілі.

·         Коли ви самі втомилися, засмучені або схвильовані. У такому стані злість завжди підказує невірні кроки.

Ще одна помилка: батьки карають дитину і стверджують, що він ледар, боягуз, негідник. І дитина вірить. Слова для нього означають лише те, що вони означають насправді. Будь - яке твердження вони сприймають буквально, ніякого переносного значення.

Правила покарання від Володимира Леві

·         Покарання не повинне шкодити здоров'ю - ні фізичному, ні психічному. Окрім цього воно має бути корисним.

·         Якщо сумніваєтеся - карати або не карати, краще не карати, навіть якщо розумієте, що надмірно м'які і нерішучі.

·         За один раз - одне. Навіть якщо провинностей багато, покарання може бути суворим, але тільки одне за усе разом, а не по одному за кожну провинність. Салат з покарань - салат не для дитячої душі! Не можна карати за рахунок любові. Щоб там не сталося, не обмежуйте дитину в похвалі і заохоченні, на які він заслуговує.

·         Термін давності. Краще не карати, ніж карати із запізненням. Покарання із запізненням вселяють дитині спогаду про минуле, не дають можливості стати іншим.

·         Покарали - пробачили. Інцидент вичерпаний. Сторінку перевернуто. Про старі гріхи ні слова. Не заважайте починати нове життя спочатку.

·         Без принижень. Щоб не сталося, якою б не була провина дитини, покарання не повинне їм сприйматися як перемога нашої сили над його слабкістю, як приниження. Якщо дитина вважає, що ми не справедливі, покарання подіє тільки в зворотному порядку.

·         Дитина повинна бояться не покарання і нашого гніву, а нашої прикрості. Слід зрозуміти, що, не будучи досконалим, він не може засмучувати тих, кого любить.

Пам'ятайте! Кращий спосіб понизити агресивну поведінку дитини - проявляти любов до нього. Лише одне ласкаве слово може зняти озлобленість і дратівливість дитини. Дуже важливо, щоб дитина почувала себе улюбленою, потрібною і його приймали таким, яким він є. Постарайтеся знайти і зрозуміти причину протесту і агресії, по можливості усунете її.

Найважливіше - створити для дитини такі умови життя, де йому демонструвалися б зразки миролюбного відношення між людьми, були б відсутні негативні приклади агресивної поведінки. Виховання на принципах співпраці - головна умова запобігання агресивності.

Суїцид і діти «групи ризику»

 Ознаки суїциду серед дітей «групи ризику»

Суїцид – це навмисне позбавлення себе життя, спостерігається як у психічно здорових людей, так і при психічних захворюваннях, що протікають з депресією. У деяких випадках суїцид здійснюється одночасно двома близькими  особами (подвійний суїцид).

За даними Державного комітету статистики, за останні роки значно збільшилася кількість суїцидів серед підлітків та молоді, що навчається. Як стверджує статистика, Україна посідає одне з провідних місць у Європі за кількістю самогубств. За даними Державного комітету статистики на 100 тис. осіб припадає 22 самогубства. Смерть від суїциду посідає друге місце в Україні після природної смерті та смерті від зовнішніх причин.

Якщо для дітей 6-11 років самогубства не дуже характерні, то для підлітка 14-15 років діалог зі смертю – явище відоме. Адже підлітковий вік сам по собі означає символічне помирання дитинства і перехід людини на інший рівень розвитку. Однією з найважливіших причин самогубств у підлітків вважається відсутність впевненості, підвищений рівень тривожності, почуття неповноцінності, самотність. Звертається також увага на «шкільні проблеми», на роль дезадаптації в навчанні та праці, особливо у хлопчиків, на втрату контактів з товаришами. Суїциденти використовують різні способи позбавлення себе життя: повішання, отруєння чадним газом, поранення вогнепальною зброєю, отруєння, зокрема, через передозування лікарськими засобами, утоплення, самопоріз, стрибки з висоти тощо.

Знаючи про суїцидальні наміри, в деяких випадках можна запобігти суїцидам, ускладнюючи доступ до зазначених способів суїцидальної поведінки. Особливо необхідно звертати увагу на будь-які зміни в поведінці підлітка:

ü     втрата інтересу до звичних видів діяльності;

ü     раптове зниження успішності навчання;

ü     незвичне зниження активності, нездатність до вольових зусиль;

ü     погана поведінка в школі;

ü     незрозумілі або часті зникнення з дому і прогули в школі;

ü     інциденти із залученням правоохоронних органів, участь у правопорушеннях.

Серед дітей, які навчаються у школі існують діти «групи ризику», схильні до суїциду:

1.                    Відмінники: до них всі пред’являють підвищені вимоги, а якщо вони не справляються із заданим «стандартом», то починають відчувати почуття незадовільності собою, яке потім може вилитися в депресивний стан. Також дуже часто діти з підвищеними розумовими здібностями опиняються поза групою однолітків, які їх не приймають.

2.                    До другої групи ризику належать діти, які різко знижують успіхи у навчальній діяльності, природно викликаючи таким чином нерозуміння та обурення батьків і вчителів. У таких випадках необхідно, в першу чергу, з’ясувати і по можливості відсторонити причину зниження успішності, уникнути депресії.

3.                    У третю групу входять діти, до яких пред’являють підвищені вимоги (наприклад вчитися тільки на високі бали), справитися з якими вони не можуть, тому що не мають певних навичок, вмінь та здібностей.

4.                    Четверта група ризику складається з дітей з підвищеною тривожністю та схильністю до депресії. В основному, це діти, у яких були родові травми, діти правопівкульного розвитку і діти, в оточенні яких були випадки або спроби самогубства. Особливо потрібно звертати на них увагу в період гормонального дозрівання.

«Поради щодо встановлення довіри між підлітком і класним керівником в кризовий стан для них»

1.Уважно вислухайте підлітка. Прагніть до того, щоб підліток зрозумів, що він вам не байдужий і ви готові зрозуміти і прийняти його. Не перебивайте, не показуйте свого страху. Відносьтесь до нього серйозно, з повагою.

2. Запропонуйте свою підтримку та допомогу. Постарайтесь переконати, що даний стан (проблеми) тимчасові і швидко пройдуть. Проявіть співчуття і покажіть, що ви поділяєте і розумієте його почуття.

3. Поцікавтесь, що найбільше в даний час турбує підлітка.

4. Впевнено спілкуйтесь з підлітком. Саме це допоможе йому повірити у власні сили. Головне правило в роботі з дітьми - не нашкодити.

5. Використовуйте слова - речення, які будуть сприяти встановленню контакту: розумію, звичайно, відчуваю, хочу допомогти.

6. В розмові з підлітком дайте зрозуміти йому, що він унікальний як особистість і необхідний іншим. Кожна людина, незалежно від віку, може мати позитивну оцінку своїй діяльності.

7. Недооцінка гірша, ніж переоцінка. Надихайте підлітка на високу самооцінку. Вмійте слухати, довіряти і викликати довіру в нього.

8. Звертайтесь за допомогою, консультацією до спеціаліста, якщо щось насторожило вас у поведінці підлітка.

Булінг :поради психолога

Булінг – це відносно новий термін для пересічного громадянина, зміст якого кожен із нас не просто знає, а в більшості випадків стикався з цим явищем у дитинстві. "Булінг" – це агресивна поведінка щодо окремої особи або групи, з метою приниження, домінування, фізичного чи психологічного самоствердження.

Булінг може проявлятись у вигляді психологічного тиску (образи, приниження, погрози, ігнорування тощо) та фізичних знущань (удари, поштовхи, принизливий фізичний контакт, побиття та інше). Не рідко фізичний і психологічний тиск об’єднуються.

Від булінгу страждають і агресори, і жертви. Всі вони переживають емоційні проблеми, не вміють будувати стосунки з людьми, мають проблеми психо-емоційного розвитку. Вони потребуватимуть підтримки дорослих, які б допомогли їм розвинути здорові відношення з людьми не лише у школі, але й протягом усього їх подальшого життя.

Як зрозуміти, що дитина є жертвою булінгу

• Діти, які страждають від булінгу, можуть не хотіти йти до школи або ж можуть плакати, вигадувати хворобу у шкільні дні.
• Вони не беруть участь у спільній класній діяльності, соціальних заходах.
• Часто у дитини змінюється поведінка: вона усамітнюється, поводить себе незвичайно. 
• Дитина починає губити гроші або речі, приходить додому у порваному одязі чи з поламаними речами. Коли ви її запитуєте, що трапилося - не можуть реалістичо пояснити.
• Може почати говорити про те, що кине школу, пропускає заходи, в яких приймають участь інші учні.
• Відсутність контакту з однолітками: немає друзів, зідзвонювань, не ведеться переписка у соцмережах, похід до школи і повернення звідти наодинці, немає у кого запитати домашнє завдання.
• Психосоматичні ознаки: часті хвороби, наприклад, ломота в тілі, болі в животі, вірусні інфекції.
• Обмальовані руки або специфічні малюнки на полях у зошиті.
• Бажання іти до школи іншою дорогою, аніж та, якою йдуть усі інші діти.

Скільки дітей страждають від булінгу

Більшість дітей, які піддаються цькуванням, навіть не усвідомлюють цього. В усіх соціальних системах завжди є лідер, середня група і так званий «вигнанець». 

У початковій школі діти ще не займаються жорстким булінгом, але вже можуть бути непривітними до інших. Щойно вчитель починає вибудовувати систему конкуренції та пріоритетів — діти починають один одного травити. А справжній булінг почнеться у середній школі — з 10-11 років — вік входження у підліткову кризу.

Обов’язок шкільного психолога, вчителя — виявити лідера, схильного ініціювати цькування інших проводити, вести з ним дружні бесіди, виробляючи толерантність.

Чому діти стають жертвами булінгу

Психологи визначають декілька основних причин:

• Занижена самооцінка. Навіть якщо дитина виявляє її через нарцисизм, надмірну відкритість, зверхність.
• Домашня атмосфера. Дуже часто жертвами булінгу стають діти, яких вдома принижують, знецінюють, ображають. Або є родини, де дитину звикли жаліти - нещасна, хвора, росте без батька...Школа і садок — каталізатор домашніх проблем. Тож, якщо дитина звикла отримати більше уваги до себе, поблажливість батьків, коли вона бідна й нещасна, то вона буде створювати навколо себе таку ж атмосферу і в школі.
• Атмосфера в класі. Бувають колективи, створені самостійно або руками вчителя, в яких є дитина-агресор. Вона свідомо шукає слабшого, використовує його як грушу для биття, вирівнюючи свій психологічний стан.

Що робити батькам

• У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову з дитиною.
•  Дайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити.
• Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.
•  Пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.
•  Спробуйте з’ясувати все, що зможете, проте не повторюйте ті ж самі запитання по декілька разів, допитуючись.
• Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз (наприклад, бути певний час ближче до дорослих, не залишатися після уроків тощо).
• Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось учителю або принаймні друзям. Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга/однокласника.
•  Спитайте, яка саме ваша допомога буде корисна дитині, вислухайте уважно. Можливо ви запропонуєте свій варіант. Це допоможе розробити спільну стратегію змін.
• Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків та візит до школи.
• Спільно з дитиною шукайте нові способи реагування на ситуацію булінгу.
• Обговоріть, до кого по допомогу дитина може звертатися у школі: до шкільного психолога, вчителів, адміністрації, дорослих учнів, охорони, батьків інших дітей.
•  Важливо усвідомити, чому саме дитина потрапила у ситуацію булінгу. Рекомендуємо з цим звернутися до дитячого психолога.
• Підтримайте свою дитину у налагодженні дружніх стосунків з однолітками.
• Поясніть дитині, що зміни будуть відбуватися поступово, проте весь цей час вона може розраховувати на вашу підтримку.

Що робити вчителям

Завдання вчителів - відслідковувати ситуацію в класі. Спеціалісти-конфліктологи пропонують дуже корисне завдання, яке допомагає визначити, чи є в колективі діти, які перебувають в ситуації жертви. 

Перед початком уроків попросіть кожну дитину на аркуші паперу написати прізвища чотирьох дітей, з якими вона хоче сидіти поруч за партою. А також прізвище того, кого вона вважає своїм найкращим другом. Коли вчитель проаналізує результати, то легко помітить, кого з дітей «забули», не згадали зовсім.

Цей метод має назву «розстановка сил». Завдяки йому можна дослідити комунікацію в колективі й дізнатися, хто в класі жертва, хто агресор, хто є неформальним лідером, а від кого відвернулися однолітки.

Як допомогти дитині-агресору

Дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу. Якщо ваша дитина - агресор, радимо: 

•  Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з'ясуйте як вона ставиться до своїх дій і як реагують інші діти. Ви можете почути, що "всі так роблять", або "він заслуговує на це".
• Уважно вислухайте дитину і зосередьтеся на пошуку фактів, а не на своїх припущеннях.
•  Не применшуйте серйозність ситуації такими кліше, як "хлопчики завжди будуть хлопчиками" або "глузування, бійки та інші форми агресивної поведінки — просто дитячі жарти і цілком природна частина дитинства".
•  Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших. До них відносяться: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, коментарі з сексуальним підтекстом, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести.
• Діти, які булять, заперечують це так довго, як тільки можуть. Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, а й усім оточуючим. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників.
• Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попросіть дитину зупинити насильство.
• Скажіть дитині, що їй потрібна допомога, а тому ви тимчасово триматимете зв'язок з учителями, щоб упевнитись — дитина намагається змінити ситуацію.
• Загрози і покарання не спрацюють. Можливо, на якийсь час це припинить булінг, та в перспективі це може тільки посилити агресію і невдоволення.
• Буде зайвим концентрувати увагу на відчуттях дитини, яку булять. Той, хто виявляє агресію, як правило відсторонюється від почуттів іншої людини.
• Агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми вашої дитини та розлади поведінки. Порадьтеся зі шкільним чи дитячим психологом.

Чому важливо вчасно відреагувати

Булінг впливає на всіх, хто бере в ньому участь або спостерігає, та має деструктивні наслідки в майбутньому житті.

Ті, хто піддаються булінгу:

• втрачають відчуття емоційної та фізичної безпеки, довіри до місця, у якому мають перебувати щодня;
•  відчувають безпорадність і страх від постійної загрози. Булінг провокує тривожні та депресивні розлади, пригнічує імунітет, що підвищує вразливість до різних захворювань;
• втрачають повагу до себе. Страхи та невпевненість руйнують здатність до формування та підтримки стосунків з однолітками, що призводить до відчуття самотності;
• втрачають інтерес до різних форм активності та не можуть нормально навчатися. У деяких випадках можна простежити зв’язок між потерпанням від булінгу та розладами харчуванням (анорексії та булімії), емоційної сфери (депресіями та суїцидальною поведінкою).

Ті, хто булять:

• частіше за інших потрапляють у ситуації, де проявляється насилля та порушуються закони;
• частіше беруть участь у бійках, причетні у вандалізмі, залучаються до ранніх статевих стосунків, мають досвід вживання алкоголю та наркотичних речовин.

Ті, хто вимушені спостерігати:

• часто страждають від відчуття безпорадності, етичного конфлікту: втрутитись у ситуацію булінгу чи ж залишитись осторонь;
• потерпають від депресивних станів чи перезбудження, намагаються менше відвідувати школу.

Навіть поодинокий випадок булінгу залишає глибокий емоційний слід, що робить проблему найпоширенішою причиною звернень до дитячого психолога.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО АДАПТАЦІЇ УЧНІВ 1 – ГО КЛАСУ ДО НАВЧАННЯ ДЛЯ ВЧИТЕЛІВ, БАТЬКІВ

    Вступ до школи і молодший шкільний вік є важливим етапом життєвого шляху дитини. Оскільки школа – це не лише навчальний процес, а й важлива площина життя зростаючої особистості, людям, які працюють з першокласниками, важливо мати уявлення не лише про систему знань, умінь та навичок, з якими діти прийшли до школи, а й про їхні очікування, бажання, наміри, переваги, уявлення про самих себе та своє місце серед інших.

  Початок навчання дитини в першому класі – складний і відповідальний етап. Адже дуже багато змін відбувається. Це не тільки нові умови життя та діяльності, це й нові контакти, нові стосунки, нові обов’язки. До важливих  змін, які притаманні молодшому школяреві, можна віднести зміни, що пов’язані з характером його спілкування з оточуючими людьми. Центральною фігурою стає вчитель, який виступає авторитетом, арбітром, постачальником нової інформації. Дедалі більшого значення в житті учня початкової школи набувають однолітки. Змінюється соціальна позиція: був просто дитиною, тепер став учнем. Змінюється соціальний інститут навчання і виховання: не садочок чи бабуся, а школа, де навчальна діяльність стає провідною, обов’язковою, соціально значущою та оцінюваною, такою, що розширює права та обов’язки дитини, її взаємостосунки з навколишнім середовищем. Змінюється все життя дитини: усе підпорядковується навчанню, школі, шкільним справам.

  Адаптація – процес і результат зникнення напруження. Пристосування дитини до школи відбувається не одразу. Не день і не тиждень потрібно для того, щоб призвичаїтися до школи по-справжньому. Це досить тривалий процес, який пов’язаний зі значним напруженням усіх систем організму. Лише через 5-7 тижнів поступово підвищуються та стають більш стійкими показники працездатності, у дитини спадає напруга та тривожність.

Діти, яким важче пристосуватися до школи, потребують особливої уваги та індивідуальної підтримки як з боку вчителя, так і з боку психолога, який здійснює психологічний супровід цього процесу.

Рекомендації батькам та педагогам:

Ø створення сприятливого психологічного клімату для дитини з боку всіх членів родини;

Ø роль самооцінювання дитини в адаптації до школи (чим нижче самооцінювання, тим більше труднощів у дитини у школі);

Ø перша умова шкільного успіху – самоцінність дитини для її батьків;

Ø формування інтересу до школи, прожитого шкільного дня;

Ø обов’язкове знайомство з дітьми класу і можливість спілкування з ними після школи;

Ø неприпустимість фізичних покарань, залякування, критики на адресу дитини, особливо у присутності інших людей (бабусь, дідусів, однолітків);

Ø виключення таких мір покарання, як позбавлення задоволень, фізичні й психічні покарання;

Ø урахування темпераменту дитини у період адапації до шкільного навчання;

Ø надання дитині самостійності в навчальній роботі й організація контролю за її навчальною діяльністю;

Ø заохочення дитини не тільки за навчальні успіхи;

Ø моральне стимулювання досягнень дитини;

Ø розвиток самоконтролю і самооцінювання, самодостатності дитини.

Рекомендації батькам щодо сприяння успішності процесу адаптації дітей до навчання в школі

• Вранці будіть дитину спокійно, з усмішкою та лагідним словом. Не нагадуйте вчорашні прорахунки, особливо мізерні, не вживайте образливих слів.

• Не відправляйте дитину до школи без сніданку, бо вона багато працює та витрачає сили.

• Збираючи дитину до школи, побажайте їй успіхів.

• Старання дитини обов’язково мають бути визнаними. Позитивна оцінка і добре, тепле ставлення необхідні дитині для хорошого самопочуття, для формування такої особливої риси як впевненість у своїх можливостях.

• В режимі дня для кожної дитини повинні бути обов’язки, закріплені за нею на тривалий час. Дитина, яка працює вдома легко залучається до навчання.

• Розширюйте і збагачуйте навички спілкування з дорослими та однолітками, вчить враховувати думки інших для формування власних поглядів.

• Не порівнюйте дитину з іншими дітьми. 

• Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вислуховуйте зауваження вчителя не в присутності дитини, вислухавши не поспішайте влаштовувати сварку. 

• Дозволяйте дитині виявити самостійність, заохочуйте найменші вияви. 

• Розвивайте світогляд дитини, сприяйте розширенню її інтересів.

• Після школи дитина не повинна одразу сідати за виконання завдань, 2-3 години вона має відпочити. Найкращий час для виконання домашніх завдань з 15 до 17 години.

• Під час виконання завдань не стійте над дитиною, давайте їй можливість самостійно працювати. 

• Аргументуйте свої заборони та вимоги: діти чутливі до несправедливості, яка присутня в більшості вимог.

• Протягом дня знайдіть півгодини для спілкування з дитиною. Головними мають бути справи дитини, її радощі і біль.

• У сім`ї має бути єдина тактика спілкування всіх дорослих з дитиною. Всі запитання щодо виховання дитини вирішуйте без неї.

• Завжди будьте уважними до стану здоров’я  дитини. 

• Намагайтеся дивитися на світ очима дитини. Будьте щирими у спілкуванні з нею, цікавтеся її інтересами.

Десять заповідей для мами і тата першокласника:

1. Починайте «забувати» про те, що ваша дитина маленька. Давайте їй посильну роботу вдома, визначте коло її обов'язків.

2. Визначте загальні інтереси. Це можуть бути як пізнавальні, так і життєві інтереси.

3. Залучайте дитину до економічних проблем родини. Поступово привчайте порівнювати ціни, орієнтуватися в сімейному бюджеті.

4. Не лайте, а тим більше – не ображайте дитину в присутності сторонніх. Поважайте почуття й думки дитини. На скарги з боку навколишніх, навіть учителя або вихователя, відповідайте: «Спасибі, ми обов'язково поговоримо на цю тему».

5. Навчіть дитину ділитися своїми проблемами. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, що виникли з однолітками та дорослими.

6. Постійно говоріть з дитиною. Розвиток мовлення – запорука гарного навчання.

7. Відповідайте на кожне запитання дитини. Тільки в цьому випадку її пізнавальний інтерес ніколи не вгасне.

8. Постарайтеся хоч іноді дивитися на світ очима вашої дитини. Бачити світ очима іншого – основа для взаєморозуміння.

9. Частіше хваліть вашу дитину. Хваліть словом, усмішкою, ласкою.

10. Не будуйте ваші взаємини з дитиною на заборонах. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо запропонуйте альтернативу. Повага до дитини зараз – фундамент шанобливого ставлення до вас тепер і в майбутньому.

30 липня -Всесвітній день протидії торгівлі людьми

У 2013 році Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй проголосила 30 липня Всесвітнім днем протидії торгівлі людьми, зазначивши, що в цей день необхідно підвищувати рівень поінформованості громадян стосовно глобальної проблеми торгівлі людьми і привертати увагу до важкого становища жінок, чоловіків і дітей, які стали жертвами цього злочину, а також заохочувати людей активно допомагати постраждалим і протидіяти торгівлі людьми.

Торгівля людьми - це форма сучасного рабства та порушення прав людини, від якої потерпають чоловіки, жінки та діти, та яка не втрачає актуальності у XXI ст. для жодної країни світу, включаючи Україну. Маніпулюючи бажаннями та намірами людей, їх ошукують та експлуатують.

Відповідно до законодавства, торгівля людьми - здійснення незаконної угоди, об'єктом якої є людина, а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, у тому числі сексуальної, з використанням обману, шахрайства, шантажу, уразливого стану людини або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, з використанням службового становища або матеріальної чи іншої залежності від іншої особи, що відповідно до Кримінального кодексу України визнаються злочином.

Метою торгівлі людьми може бути:

• трудова експлуатація;
• сексуальна експлуатація, використання у проституції та порнобізнесі;
• примусове жебрацтво;
• примусове втягнення у злочинну діяльність;
• примусове вилучення органів;
• продаж дитини;
• сурогатне материнство.

         Пам`ятка для батьків: «Як уникнути суїциду»

Передумовами  до самогубства підлітків виступають:

• невміння підлітка розуміти та проявляти свої почуття, пояснювати свої переживання;

• особливість відчуття свого місця у світі: з одного боку – вже не дитина (переживає дорослі бажання), а з іншого –   індивід, який  залежить від сім’ї (яка, в свою чергу,  стає менш значимою, ніж однолітки);

• нестійкість самооцінки, неадекватне уявлення про власну компетентність;

• максималізм у оцінюванні себе та інших, нездатність прогнозувати наслідки своїх дій.

Шляхи профілактики:

• вживайте заходи, які могли б упорядкувати життя дитини, організуйте життя в сім’ї так, щоб воно стало більш передбаченим, менш напруженим;

• любіть його зі всією доступною вам силою, підтвердіть свою любов, але уникайте істеричних форм її прояву;

• поліпшення розуміння в сім’ях (з’ясування особливостей ставлення батьків до підлітка, виховних впливів, які застосовуються в родині, а також аналіз сімейної ситуації очима самого підлітка, ступінь комфорту в родині;

• формування у дитини життєвих цінностей та цінності власного життя.

Шляхи розв’язання:

• не залишати дитину з вантажем недомовленого;

• проявляйте до дитини любов та підтримку, виховуйте дитину в атмосфері любові, турботи та розуміння;

• спрямовуйте думки дитини в конструктивне русло (потрібно допомогти дитині побачити яскравіші, позитивні моменти життя ,запропонувати дитині  нове заняття, поїздку);

• звільніть від депресії (можна запропонувати допомогти іншим);

• зарядіть дитину почуттям внутрішньої гідності, відчуттям не самотності, захищеності взаєморозуміння);

• учіть дитину релаксації (розслабленню);

• не демонстративно, але з явними проявами задоволення для себе – зробіть дитині подарунок, влаштуйте свято;

• перегляньте свої відносини з дитиною, більше їй довіряйте, сприймайте її як самостійну дорослу особу з її індивідуальним світоглядом;
не принижуйте гідності дитини;

• не проявляйте байдужість до проблем дитини, намагайтесь її зрозуміти та допомогти у вирішенні проблеми;

• розповідайте дитині, що безвихідних ситуацій не буває!

Інформаційна листівка для батьків учнів.

Кібербулінг: як захистити дитину?

З розвитком сучасних інформаційних технологій, засобів зв’язку, Іінтернету та соцмереж з’явився і такий вид шкільного насильства, як кібербулінг – приниження чи цькування за допомогою мобільних телефонів та інших гаджетів.

Через соціальні мережі та спільноти в Інтернеті поширення будь-якої інформації відбувається блискавично. Один клік – і принизливі фото, відео, пародійні зображення, чутки сягають величезної кількості адресатів. Кіберагрессори можуть цілодобово залякувати своїх жертв, створюючи в них ілюзію повного контролю їхнього життя і поведінки.
Діти часто не розповідають про булінг, бо бояться, що вони будуть покарані за «донос». Це захоплює агресора, і його методи стають більш жорстокими і наносять все більшої шкоди жертві.

Для кіберагресора не обов’язково мати фізичну силу, авторитет і вплив на однолітків, щоб відчувати свою перевагу. Через Інтернет можливість принизити, образити, тероризувати реалізується тільки за допомогою комп’ютера або мобільного телефону. Потрапивши до Інтернету, інформація залишається там надовго та може з’являтись на різних ресурсах.
Це зумовлює тривалий травмуючий вплив на психіку дитини та може призвести до депресії або навіть самогубства.

Діти та підлітки часто викладають на своїх сторінках в соцмережах особисту інформацію, яка може бути використана агресором в цілях залякування. Та, на жаль, ще далеко не всі батьки знають про кібербулінг і методи захисту від нього. Менше 25% батьків вводять хоч якісь обмеження на користування Інтернетом для своєї дитини, при цьому близько 70% дітей щодня заходять в Інтернет, а 10% – страждають на виражену Інтернет-залежність.

                              Як  проявляється  кібербулінг?

·               *Залякування за допомогою повідомлень (погрози, образи)

·               *Розсилка фотографій в Інтернеті (реальних або перероблених за допомогою      фотошопу)

·              *Поширення чуток через соціальні мережі

·               *Крадіжка паролів соціальних мереж або даних входу в систему для    поши-        рення шкідливої інформації

·              *Шантаж

·                *Виманювання інтимних фотографій

·                *Образливі коментарі

·                *Або ж агресор може прикинутися вашою дитиною, створивши профіль з її          ім'ям і фото, а потім писати через нього образливу інформацію, розсилати         повідомлення однокласникам та інше

Ознаки того, що дитина, можливо, піддається нападам і цькуванню онлайн

Будьте уважні, якщо ваша дитина:

·                *проводить незвично багато часу в Інтернеті, особливо вночі,

·                *раптово вимикає комп’ютер, коли ви заходите у кімнату,

·                 *відповідає на телефонні дзвінки від людей, яких ви не знаєте,

·                *нервує, коли отримує нові повідомлення,

·                *втрачає інтерес до використання всіх гаджетів,

·                *отримує подарунки поштою невідомо від кого,

·               *втрачає інтерес до школи, нервує або турбується, коли туди потрібно йти,

·                *менше спілкується з друзями і родиною та стає потайною.

Що робити, якщо дитина вже зіткнулась з кібербулінгом?

ВАЖЛИВО!
Пам’ятайте: якщо ваша дитина постраждала від цькування, її шантажують, обіцяють всім розіслати її особисті фотографії або погрожують – ніколи не звинувачуйте і не сваріть дитину.
Не залякуйте дітей фразами: «Якщо щось подібне станеться – отримаєш у мене!» Не допускайте засудження. Ніяких: «Сам винен!». Такі слова призведуть до того, що дитина не захоче звернутися до вас за допомогою.
Важливо пам’ятати: винна не жертва – винен той, хто скористався її довірою.

Дітям і без того часто страшно або соромно розповісти дорослим про ситуації, які сталися з ними. Адже раптом сваритимуть? Раптом розчаруються? Раптом не пробачать? Через такі ситуації кібербулінг може вилитися в відвертий шантаж. Адже зловмисник знає: дитина змушена буде робити все, аби батьки / школа / інші люди нічого не дізналися.

Кроки щодо захисту від кібербулінгу

1.           *Поясніть дитині, що це не її вина. Що ви підтримаєте її в будь-якому разі,           що   ви – на її боці та вам можна довіряти

2.            *Збережіть все листування, зробивши скріншоти

3.            *Заблокуйте акаунти, з яких пише агресор – поставте в чорний список та               ігноруйте. Іноді кривдник відступає, коли не отримує реакції

4.             *Поміняйте номер телефону дитини і на деякий час видаліть всі сторінки у           соцмережах. Якщо дитина буде відчувати себе таким чином «відрізаною»          від світу його друзів – створіть нові, секретні сторінки для дитини з іншим           ім’ям і без фото, щоб тільки сім’я і друзі знали про них 

        *З’ясуйте, чи знайома дитина з агресором у реальному житті або чи планує          зустрітися. Дізнайтесь, що йому відомо про дитину (реальне ім’я, прізвище,      адресу, телефон, номер школи). Запропонуйте свою допомогу – обговоріть,        як можна знешкодити, заблокувати агресора. Поясніть, якій небезпеці може        піддатися дитина при зустрічі з незнайомцями, особливо без свідків.

6.           *Зверніться в поліцію. Якщо погрози є досить серйозними, стосуються життя      або здоров’я дитини, а також членів вашої родини, то ви маєте право на              захист з боку правоохоронних органів.

7.           *Якщо ви не впевнені в своїй оцінці того, наскільки серйозно те, що сталося з      дитиною, або дитина недостатньо відверта з вами і не готовий йти на                   контакт, зверніться до психолога.

Якщо ваша дитина сама займається кібербулінгом

Не потрібно забувати, що вашу дитина може бути не лише жертвою, але й агресором. Обов’язково розглядайте кожну ситуацію з двох сторін. Адже навіть добра і тиха дитина може одного разу виявитися на стороні тих, хто знущається над іншими. Причин тому може бути багато: від невпевненості в собі та самоствердження за рахунок приниження інших до бажання виділитися або «здаватися крутим».

Майже всі батьки дітей-агресорів стверджують, що їх дитина ніколи б так не вчинила.

Донесіть до дитині, що не можна ображати інших людей, обговорювати і критикувати їх зовнішність, колір шкіри, вагу, релігію, родину або стосунки. Не можна писати образливі речі, бажати поганого, знущатися, сміятися над кимось. Поясніть, що не можна писати погані речі і принижувати навіть незнайому людину. Навіть якщо вона ніколи не побачить тебе у реальності. Поговоріть про почуття і про те, як така поведінка може глибоко поранити іншу людину.

Пам’ятайте, що навіть у цьому випадку дитину краще не сварити. Спочатку опануйте свої емоції! Наступні кроки:

*Переконайтеся, що ваша дитина знає, що така поведінка неприпустима і чому

 *   Спробуйте зрозуміти причини, чому ваша дитина поводиться таким чином, і   шукайте шляхи вирішення проблем

*Допоможіть вашій дитині подумати про вихід із ситуації (вибачення перед       жертвами, недопущення такої поведінки в майбутньому, розмова з   

         психологом)

1.       

Як боротися з булінгом: поради для дітей

Чи знаєш ти, що таке гендерна рівність?

 (інформаційна листівка для користувачів-учнів 5-9кл)

ДОРОГИЙ ДРУЖЕ!

    Мабуть з дитинства ти, як і твої ровесники, мріяли бути щасливими. Але, щоб досягти омріяного щастя і займатися тим, до чого лежить душа і є хист, ми повинні мати рівні можливості для навчання, лікування, створення сім'ї, здобуття професії, отримання цікавої і добре оплачуваної роботи, незалежно від того, якої ти статі – хлопець чи дівчина.
    Сьогодні дедалі частіше ми чуємо слова: “гендер”, “гендерна рівність”. А чи знаєш ти, що таке “гендер”? Слово “гендер” вперше з'явилося в 70-ті роки минулого століття для опису соціально визначених характеристик чоловіків і жінок.
    Отож, “гендер” – це відмінності в поведінці жінок і чоловіків, взаємовідносини між ними як громадянами та членами суспільства. Гендер – це те, що стосується нас всіх, бо всі ми є людьми, як все живе в природі, поділяємося на дві статі.

“Гендерна рівність” – це рівний правовий статус для жінок і чоловіків. Це означає, що чоловіки і жінки мають однакові умови для реалізації своїх прав та однакові можливості для здійснення свого внеску в національний, політичний, економічний, культурний розвиток, а також рівні права на користування результатами цього розвитку.
    Гендерна рівність має на увазі рівне отримання жінками і чоловіками соціально цінних благ, можливостей, ресурсів, винагород.

                                              Зверни увагу! Важливо знати!

    Документи, що підтверджують права людини на гендерну рівність в Україні:
 ♦ Загальна декларація прав людини, прийнята 10 грудня 1948 року: “кожній людині надаються рівні права і всі свободи незалежно від статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії…”.
 ♦  Конституція України:
Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах.
Стаття 24. Громадяни мають рівні Конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
 ♦ Закон України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”.
Стаття 3. У прийнятті важливих рішень у професійній сфері та сім'ї мають рівне право жінки та чоловіки.
    Чи знаєш ти, що частиною національного законодавства є Конвенція ООН про права дитини, яка набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року.
 ♦ Конвенція ООН про права дитини містить 54 статті. В них та знайдеш 40 прав, які має дитина.
Стаття 2. Заборона дискримінації. Всі права рівні для кожної дитини, незалежно від її раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, соціального походження. Держава не може порушувати жодне з прав. Держава має активно пропагувати права дитини.
Стаття 30. Діти національних меншин. Деякі діти належать до етнічних, релігійних, мовних меншин. Така дитина має право спільно з іншими членами її групи користуватися своєю культурою, мовою та сповідувати свою релігію.
    В житті кожного з нас виникають проблеми, подолати які поодинці важко, а деколи – неможливо. До кого ми можемо звернутися, коли нам потрібна допомога чи підтримка? До рідних. А саме сім'я – це колиска кожної людини, яка складається із батьків та дітей.

А що таке гендерна рівність у сім'ї?
    Вільною від насильства є партнерська сім'я, в якій немає чітко визначеного голови, і в різних сферах в залежності від обставин і компетентності лідером може бути або чоловік, або жінка. В таких сім'ях конфлікти розв'язуються з урахуванням інтересів всіх сторін на ненасильницьких принципах. Подолання гендерних стереотипів є важливою умовою попередження насильства у сім'ї.
    Отож, друже, запам'ятай:
    Гендерна рівність означає надання рівних можливостей хлопчикам і дівчаткам, як і дорослим чоловікам і жінкам, в усіх сферах громадського та приватного життя.
    Добре знай і пам'ятай закони, які забезпечують гендерну рівність в нашій країні та сам неухильно їх дотримуйся!
    Хай щастить тобі, друже!

Протидія торгівлі людьми (соціальний ролік)

Чим зайняти дитину під час карантину?

Карантин, який оголосили по всій Україні через новий коронавірус, значно ускладнив життя батькам. Оскільки дитсадки та школи закрили, дітей треба розважати вдома.  Пропоную  декілька варіантів чим зайнятися з дітьми під час карантину, якими розвагами можна зацікавити дітей, сидячи в приміщенні.  Якщо старшокласники ще можуть сидіти за підручниками, то змусити навчатися вдома малечу ой як не просто. Саме тому вирішила поділитися корисними ресурсами, щоб діти займалися, розважалися та навчалися вдома.

1. Разом робіть зарядку

Сидячи вдома на карантині можна більше часу приділити дітям і навчити їх (та й себе) гарним звичкам. Заняття фізичними вправами – одна з них. Тим паче, на час карантину спортивні зали закриті, а діти не відвідують уроки фізкультури.

 2. Дивіться ютуб-канал “Цікава наука”

Виявляється, що людське око неабияк еволюціонувало, Цельсій не винаходив шкалу Цельсія, а краплі дощу взагалі є неможливими. Про це та багато іншого можна дізнатися з коротких науково-популярних освітніх відео “Цікава наука”.

Приємність у тому, що всі ролики цього ютуб-каналу перекладені та озвучені українською мовою, а їх там – дуже багато і на різні наукові теми: з фізики, астрономії, біології, географії та математики.

3. Вчіть нові слова іноземною мовою

Домовтеся зі своєю дитиною про кількість слів, які будете вивчати за день, і заведіть блокнот, щоб вона чи він їх записували. Це можна робити в ігровій формі, приклеюючи стікери з назвами предметів на все, що розташоване у будинку чи квартирі (меблі, іграшки, їжу, посуд та інші предмети побуту), або все, що бачите за вікном.

Також можна вигадати якусь систему бонусів, якщо дитина вивчатиме більшу кількість слів іноземною, ніж було домовлено. Головне – систематично повторяти слова, вивчені кількома днями раніше.

4. Користуйтеся онлайн -системою дистанційної підтримки навчання у школі.

Карантин – не привід пропускати навчання, тож саме на платформі  Сlassroom  школа організувала дистанційне навчання для школярів.

На сайті школи у розділі “Дистанційне навчання ”   є навчальний план роботи учнів під час карантину та розклад онлайн-занять.

5. Влаштуйте “сімейні” 3D-тури музеями України та світу

Якщо хочеться подорожувати, а можливості немає, є Інтернет і 3D-екскурсії в дуже хорошій якості. Можна подорожувати, як Україною, так і закордоном.

Наприклад, компанія “Google” спільно з Міністерством культури України зробили віртуальний тур музеями України просто неба. Це сім автентичних музеїв: народної архітектури та побуту “Шевченківський гай” (Львів), Національний музей народної архітектури та побуту (Ужгород), Мамаєва Слобода (Київ), Резиденція Богдана Хмельницького (Чигирин), Запорізька Січ та інші. Кожен з них становить собою віртуальну подорож де можна перенестися на століття назад і доторкнутися до минулого, познайомившись з українською культурою і побутом.

6. Готуйте щось смачненьке разом

Зараз у Мережі можна знайти безліч рецептів млинчиків: на воді й на молоці, солоні й солодкі, традиційні й кольорові, з фруктами або какао… За бажання можна приготувати й американські панкейки.

Загалом, приготування будь-чого займає досить тривалий час, але якщо в підрядники залучити малечу, цей час можна провести разом, паралельно обговорюючи цікаві для вас теми

7. Слухайте казки народів світу, озвучені відомими українцями

Чому кенгуру стрибає, а кіт вмивається по обіді? Коли з’явилось могутнє дерево баобаб, а лис вовку масло показав? Навіщо миші збираються на раду, а бджола рятує гусці життя? Як цап і лис ділили мішок моркви, а курочка врятувала півника? Про все це можна дізнатися з найкращих казок народів світу, які вибрали та озвучили в рамках проєкту “UA:Казки”. Їх читали: учасник гурту “Dakhabraha” Марко Галаневич, поет і прозаїк Сергій Жадан, актор театру, кіно та дубляжу Євген Малуха (відомий озвучкою Гомера Сімпсона та Альфа), хіп-хоп виконавиця Alyona Alyona, учасниця гурту “YUKO” Юлія Юріна, телеведучий Майкл Щур, ресторатор Євген Клопотенко, Jamala, солістки гурту “Dakh Daughters“, учасниця гурту “Pianoboy” Оля Шурова та інші.

До кожної казки цього проєкту є ілюстрації, які зробили Женя Гайдамака і Маша Фоя. Ці картинки можна завантажити та розмалювати разом з дитиною.

8. Грайте в ігри

Окрім різноманітних настільних ігор, всією сім’єю можна зіграти в “Крокодила”, або в “Хто я?” (це розвиває і логіку і артистичні здібності). Можна пригадати ігри, які ви самі любили грати в дитинстві: морський бій, хованки, фанти, “море хвилюється раз”, тепло-холодно тощо.

Можна пограти у волейбол чи в “печену картоплю” повітряною кулькою. Набрати у миску води, зробити саморобні вудочки зі скрепкою і влаштувати риболовлю. Зрештою, просто знайдіть час приділити увагу та пограти з дитиною в її улюблену гру.

9.  Займайтеся творчістю

В Мережі є  безліч онлайн-майстер-класів з аплікації, оригамі, виробів з тканини та інших підручних матеріалів. Найлегше – це зайнятися малюванням, але малювати можна героїв улюблених мультфільмів, або комікси за їхніми мотивами. Також ці заняття можна ускладнювати. Наприклад, малювати, але лівою рукою; писати, але справа наліво.

Загалом – намагайтеся задіювати і розвивати фантазію та уяву своїх дітей!